Живі емоції та філософські роздуми про буття цього світу хвилюють Левка Микитича. Його твори можна розділити на дві основні групи. Перша – експресивно мальовані, насичені тональними і кольоровими вальорами пейзажі, які фіксують певний стан природи. Працюючи над ними, автор не переслідує достовірності зображення, а відтворює світ, як своєрідну суму зовнішніх подразників та своїх емоцій. Завдяки цьому, він завжди немов би залишає для глядача певну можливість доповнювати образи власними чуттєвими інтонаціями.
       Іншу групу полотен характеризує тривала праця над складною і виваженою композицією, яка переважно включає декілька фігур, а також дещо таємниче, символічно-філософське трактування обраного мотиву. У задумі автора це трактування є далеко неоднозначним, розкривається не відразу, а лише в процесі активного підключення глядачем власних емоцій. Незважаючи на виразне смислове навантаження такі полотна, проте, не втрачають характерної легкості. Її відчуваємо у витончених силуетах, вишуканих зіставленнях чистих кольорів, переважанні вільного тла-простору, в якому розгортається подія легкості мазка і свіжості палітри. 
      Левко Микитич не прагне у творчій праці стабільності, розрахунку в очікуваному результаті, раціональності. Швидше навпаки – він постійно експериментує, інтуїтивно шукаючи шляхи оптимального поєднання вражень, які одержує від сприйняття навколишнього світу, зі своїми роздумами та переживаннями. Такий спосіб творення готує постійні несподіванки і бажання наступної зустрічі з автором.

 

 

Орест Голубець
доктор мистецтвознавства